Відділ «Зміївське бюро правової допомоги» Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги консультує Зміївчан, що непоодинокими є випадки, коли в правовстановлюючих документах, які підтверджують право власності особи на майно (наприклад, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку) прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження особи, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або паспорті. В таких випадках громадянин позбавлений можливості вільно розпоряджатися своїм майном.
Слід зазначити, що для виправлення такої помили у правовстановлюючому документі існують два шляхи:
Перший, позасудовий порядок, коли особа яка виявила невідповідність у правовстановлюючому документі звертається до підприємства, установи, організації яка видала відповідний правовстановлюючий документ, з проханням виправити виявлену в ньому помилку.
Другий, у разі, якщо підприємство, установа, організація, яка видала цей документ, не може виправити допущену в ньому помилку або така установа ліквідована та архівні документи не збереглися, громадянин має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті здійснюється в судовому порядку (ст. 315 ЦПК України, пункт 12 постанови пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» із змінами від 25.05.1998 року).
У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них. Крім того, суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військових комісаріатів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж, довідки про реабілітацію тощо.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судом якщо:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду).
Заява фізичної особи про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів подається в порядку окремого провадження до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем проживання цієї особи.
Заяву про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документа можуть подати:
- особа - власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність їй цього документа;
- спадкоємці померлої особи — власника цього документа для оформлення спадкових прав;
- утриманці померлого для одержання пенсії;
- прокурор у порядку статей 56, 57 ЦПК України;
- інші особи, які заінтересовані у встановленні факту (військові комісаріати, правоохоронні органи, управління соціального захисту населення, управління Пенсійного фонду України, територіальна громада, фінансові органи, навчальні заклади, органи страхування тощо).
За подання заяви особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
У 2020 році розмір судового збору за подання заяви до суду про встановлення факту належності правовстановлюючого документу становить 420,40 гривень.
Заява про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 175 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 ЦПК України.
Відповідно до статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено:
- який факт заявник просить встановити та з якою метою;
- причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
- докази, що підтверджують факт.
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, довідка про те, що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.
У ст. 319 Цивільного процесуального кодексу зазначено, що у рішенні суду зазначаються відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів. Тобто суд лише встановлює, що документ виданий певній особі, в дійсності належить їй, але він не вправі вносити виправлення у даний документ.
З повагою відділ«Зміївське бюро правової допомоги»
Харківського місцевого центру з надання безоплатної
вторинної правової допомоги