Олексій Ковальов народився 14 жовтня 1993 року в селі Бірочок-2. Зростав у багатодітній дружній родині разом із братом та трьома сестрами. Навчався у християнській школі в селі Велетень, а згодом здобував освіту в Харківському машинобудівному коледжі.

З дитинства захоплювався технікою, любив тварин, був щирою, доброю та життєрадісною людиною. Рідні та друзі пам’ятають його як турботливого сина, брата, чоловіка й батька, який завжди був готовий підтримати та допомогти.

У 2019 році Олексій створив власну родину. Разом із дружиною проживав у селі Тимченки, де народився їхній син Артем. Працював механізатором та трактористом, сумлінно дбаючи про добробут своєї сім’ї.

З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Олексій добровільно став на захист України. Він воював на найгарячіших напрямках фронту, мужньо виконував бойові завдання, неодноразово зазнавав поранень і контузій. За відданість військовій присязі та проявлену мужність був нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та почесною відзнакою «За звільнення Харкова».

Після численних поранень у 2025 році був списаний за станом здоров’я. Проте любов до Батьківщини та почуття обов’язку не дозволили йому залишитися осторонь. У 2026 році Олексій разом із братом знову повернувся до лав Збройних Сил України.

25 травня 2026 року солдат, старший стрілець-вогнеметник військової частини А4955 Олексій Ковальов загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Павлівка Васильківського району Запорізької області.

Церемонія прощання із Захисником відбулася у селі Тимченки. Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади та небайдужі мешканці громади. 

Світла пам’ять про мужнього воїна, люблячого чоловіка, батька, сина та брата назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав і любив.

Щирі співчуття родині, близьким і побратимам загиблого Захисника.

Вічна пам’ять і слава Герою України!