Юрій Борисович Колмик – кадровий офіцер. З 2019-го року – отримав звання полковника. Народився і виріс у с.Борова Зміївської громади. Після закінчення військового училища потрапив по розподілу до Донецька, а з 2014 року ніс службу у Маріуполі. Після повномасштабного вторгнення тримав оборону Азовсталі на посаді заступника командира з озброєння 12-ї бригади Національної гвардії України. Пройшов пекло російського полону.
2 роки і 7 місяців – так довго трималася темрява, у якій російський полон намагався зламати його тіло, дух, віру. Але не зламав.
Що рятувало? Спогади. Віра. Листи від коханої – вони були як ковток повітря, як світло, що проривалося крізь морок.
30 грудня 2024-го, під час 59-го обміну полоненими між Україною та росією, Юрій Колмик повернувся додому, де його чекала дружина і діти.
«Ми, повернувшись з полону, хочемо бачити своїх рідних життєрадісними і щасливими», – говорить полковник Колмик і закликає усіх, чиї рідні знаходяться у полоні, чекати, боротися, не опускати рук і продовжувати жити.
Сьогодні Юрій проходить реабілітацію, після якої знову воліє стати у стрій, бо війна триває.
А мрії у чоловіка такі ж, як і у всіх нас, – жити, виховувати своїх дітей і працювати під мирним небом на своїй українській землі!
